Читаємо казки та оповідання В. О. Сухомлинського

                                            Вітаю, мої юні читачі!

Пропоную вам прочитати і проаналізувати казки та оповідання В. О. Сухомлинського. 

«Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання позначаються на людях... Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре», — писав відомий український педагог і письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Твори Сухомлинського формують у дітей найголовніше — людяність. Вони вчать маленьких читачів відрізняти гарні вчинки від недобрих, бути чемними, поважати старших, захищати менших. 

ВНУЧКА СТАРОЇ ВИШНІ

У садку росте стара вишня. Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає:
—    Дідусю, де взялася ця маленька вишенька?
—    З кісточки виросла, — каже дідусь.
—    То це донька старої вишні?
—    Так, донька.
—    А внучка в старої вишні буде?
—    Буде, Олесю, — каже дідусь. — Якщо ти викохаєш оцю маленьку вишеньку, діждешся з неї ягідок, посадиш кісточку — отоді з тієї кісточки й виросте внучка старої вишні.
Олесь задумався. В його очах дідусь побачив ласку й тривогу.
—    Я вирощу, дідусю, внучку цієї старої вишні, — сказав Олесь. 

ЛЮБОВ І ЖОРСТОКІСТЬ 

Впав із гніздечка маленький Горобчик. Крильця ще не зміцніли в нього. Борсається в травичці, а навколо нього літає й тривожно пищить Горобличка.
Побачив Горобчика Яструб і летить до нього. Думає: «Ось зараз схоплю Горобчика і з’їм». Прилетів, став підбиратися до нього. Всі пташки на деревах завмерли від страху: що тепер буде? 
І здивувались, що Горобличка не втекла, а кинулась на Яструба. Наїжилася, підлетіла до нього, стукнула дзьобом в око, вчепилася кігтиками в голову.
Злякався Яструб і полетів.
Зворушені були пташки. Оце так Горобличка! Як же так вийшло, що вона перемогла Яструба?
— А так, — сказала Сова. — Горобличка любить свого Горобчика. А в Яструба немає ніякої любові. Він тільки жорстокий. А Жорстокість ніколи не перемагала Любові. 

ПОКИНУТЕ КОШЕНЯ 

Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить. Поверталась із школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. 
Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке. 

ТРИ ПИРІЖКИ

Федько й Миколка прийшли до бабусі в гості. Вона живе на другому кінці села, то й онуки не часто в неї бувають.

Бабуся зраділа онукам. Поставила на столі тарілку з ме­дом і три великі пиріжки з сиром.

Взяли хлопці по пиріжку та й їдять. Смачні пиріжечки! І мед смачний. Вмочають Федько й Миколка у мед і погля­дають на третій пиріжок.

Федько думає: «Я з'їв би ще один пиріжок... Та хіба ж можна так, щоб я з'їв два пиріжки, а Миколка — один? Ой, лихо, що ж його робити?»

Миколка думає: «Я з'їв би ще один пиріжок... Та хіба ж можна так, щоб я з'їв два пиріжки, а Федько — один? Ой, лихо, що ж його робити?»

З'їли хлопці по пиріжку, сидять перед тарілкою, див­ляться на третій.

Підійшла бабуся, глянула на онуків, що сидять мовчаз­ні, насуплені, та й питає:

—        Чого ж ви не їсте, хлопці?

А хлопці тільки поглядають спідлоба на пиріжок. Взя­ла бабуся третій, розломила пополам і каже:

—      Їжте, хлопці...

Від сорому внуки ще нижче похилили голови. Але таки взяли по половинці та й їдять собі мовчки.