У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанцї несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний.
Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе? Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.
Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 37 років тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
У 1971 році розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.
Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і пішов на години, хвилини, секунди. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...
У ту трагічну мить, коли вночі 26 квітня 1986 року на волю вирвався страшний атомний звір, не лише для жителів України, інших республік тодішнього СРСР та країн Європи, а й для всього людства почався зворотний відлік часу – до апокаліпсису. Відлік, який ішов на секунди. Відлік, який без зайвих роздумів та вагань зупинили 28 героїв – відважних пожежників міста Прип’яті.
Саме вони першими прибули на виклик і прийняли на себе головний удар у бою зі смертельною стихією. Чому їхній вчинок беззаперечно визнано подвигом, що завадило нинішній 30-кілометровій зоні відчуження перетворитися на 300 кілометрів рову? Перш за все-правильно організована робота, а ще – самовідданість першої групи пожежників, які декілька годин боролися з вогнем, дали змогу уникнути непоправних наслідків.
Ці люди виконали свій обов’язок до кінця й вели бій, доки їм на зміну не прийшли працівники з інших пожежних частин. Загалом тієї ночі у зоні пожежі побувало 85 вогнеборців, з яких 54 дістали високі дози опромінення й одразу були госпіталізовані. На жаль, уже в травні 1986-го шестеро з них пішли з життя…
Страшно уявити, які наслідки могли бути, якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. Ці люди виконували найвідповідальнішу роботу на нашій планеті. За значимістю ці дії невеликої кількості мужніх людей не мають собі рівних у людській історії. Працівники пожежної охорони і АЕС, які боролись з вогнем і радіацією, виявили безмежний героїзм і надлюдські можливості в самому ядерному пеклі.
Минає 37 років від страшного квітня 1986 року. Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. З роками притуплюється гострота пережитого, приходять нові покоління, які дедалі менше знають про страшну суть Чорнобильської катастрофи та тих людей, які віддали своє життя на поталу атомному монстру. Гіркий присмак чорнобильського неба відчули на собі і ліквідатори аварії. Їх свідчення про події квітня 1986-го року, що доходять до нас у книгах , дослідженнях, публікаціях журналів та газет є надзвичайно цінними в наш час. Це важливий урок історії – застереження всім майбутнім поколінням вберегти світ і природу від подібних непорозумінь, які вже ніколи не виправити.
Пропоную вам, любі читачі, відвідати віртуальну екскурсію зайшовши на сайт освітнього проєкту " На Урок"
Немає коментарів:
Дописати коментар